«Гроші не пахнуть» (pecunia non olet), – саме так імператор Веспасіан відповів своєму синові Тіту у відповідь на скарги останнього щодо нібито нешляхетного походження заробітків державної скарбниці. Це, мабуть, одна з найвідоміших фраз, що промовив Веспасіан, й фраз, що було сказано про податки зокрема.

Яка передісторія цієї фрази і як це пов’язано з податками, ми поговоримо нижче. Почнемо нашу розповідь з давнини, а саме з часів імператора Нерона.

Як, на Вашу думку, римляни використовували звичайну людську сечу? Не повірите, але її використання було дуже різнобічним. Сечею з пемзою чистили зуби для досягнення відбілюючого ефекту, відбілювали тканини, прали одяг, фарбували шкіру. За уриною, у прямому сенсі слова полювали текстильні мануфактури, пральні, косметичні лавки. Як вам? Попит, відповідно й був чималий. А якщо є попит – повинна бути й пропозиція. І воно так і було J ). Сечу збирали в пісуарах, на які був багатий Рим. На відміну від сьогоднішніх «відхожих місць», пісуари Рима тоді відрізнялися однією якістю, а саме, люди приходили туди поспілкуватися, дізнатися новини, просто показати себе. Відповідно, «пропускна спроможність» таких закладів була суттєвою. Відвідування таких закладів було уділом лише заможних і відомих громадян, бо вхід же був платний. Історія крім того розповідає, що в громадських пральнях з метою добути цінний продукт для прання з найменшими втратами спеціально розставляли глиняні глеки для всіх охочих, і це було абсолютно безкоштовно.

Помітивши золоту жилу, Нерон, який був відомий своїми ексцентричними вчинками, вирішує поповнити казну за рахунок цього. А саме, вводить податок, що більш відомий, як туалетний податок (vectigal urinae) або податок на сечу. Платниками цього податку були покупці урини. Вони централізовано закуповували її в римських туалетах із подальшою переробкою й перепродажем. Саме тому після запровадження цього податку сеча стає прибутковим товаром, що з великим бажання беруть збирачі. Немає грошей сплатити за туалет – неси з собою та здавай! Лихоманка може бути не лише «золотою».

До слова, треба сказати, що в той час найціннішою вважалася урина з Португалії, за яку давали максимальну ціну саме через її унікальну здатність відбілювати зуби…(!)

Техніка стягування була проста: митар розташовувався неподалік від громадських місць і вів облік купівлі та продажу, а також, фізично стягував податок. Покупці урини, природно, завили від несправедливого рішення імператора Відбілювання зубів перетворилося на коштовне задоволенням!

Зі смертю Нерона, vectigal urinae пускають в непам’ять на деякий час. Однак, вже в 70 році імператор Веспасіан знову дає життя «податку на сечу» J. Відомий своєю жорсткою позицією стосовно державних фінансів, Веспасіан переслідує одну мету – відновити імперію після громадянської війни й наповнити порожню державну скарбницю. І це йому вдається суттєво, завдяки податку на сечу. Саме Веспасіан стає батьком-засновником Римських громадських туалетів і в 74 році з’являється перший з них. Кожен охочий міг безкоштовно (!) задовольняти фізіологічні потреби, поговорити, дізнатися свіжі новини. На знак подяки за це, римляни одразу ж дали їм чітку назву – «веспасіани». Однак не всі дякували Веспасіанові за нововведення. Для збирачів і переробників урини, для пралень, текстильних і шкіряних виробництв це перетворилося на джерело додаткових витрат.

Можливо, найкращим доказом ефективності такої державної політики є найвідоміший пам’ятник Рима – Колізей, що був збудований протягом 10-річного правління Веспасіана й на гроші «vectigal urinae».

Ім’я імператора як і раніше пов’язане з публічними пісуарами у Франції (веспасієни), Італії (веспасіані) і Румунії (веспасієне).

Кожен правитель вписує своє ім’я в історію по-різному: одні підпалюють Рим, інші вводять нові податки й будують Колізей. «Pecunia non olet».

«ЛІГА. Блог» 27.07.2017 18:02