А скільки цілей має Ваша компанія? Необхідно відзначити, що з точки зору управління компанією, «одноцільовість» характерна для теорії управління вартістю, а «багатоцільовість» – для теорії зацікавлених сторін (теорія стейкхолдерів).

Усі управлінські рішення для керування вартістю повинні бути підпорядковані головній меті: максимізації вартості компанії в довготривалій перспективі. Круто. Особливо тішить «в довготривалій». А тепер протилежність, а саме, теорія зацікавлених сторін, яка декларує, що ухвалення будь-якого рішення вимагає того, щоб в цьому рішенні були враховані інтереси всіх сторін. Явно, зрозуміло, що в цьому разі про одну мету й спомину немає.

Пропоную розглянути практичну наповненість зазначених теорій і їх практичну корисність у поточних умовах.

Доволі часто після закінчення певного періоду перед власниками компаній постають цілком певні, усвідомлені й важливі питання: наскільки я збагатився за цей проміжок часу, скільки коштує мій бізнес зараз?  Сама постановка такого завдання вже говорить про значну зрілість ведення бізнесу в Україні, що не можна було сказати ще 7-10 років тому. І справді, бізнес, що працює в білу, що справно платить податки й що має певну вартість – це і є інвестиційно-привабливий актив для багатьох інших інвесторів. На цьому побудована логіка теорії управління вартістю, що виправдано займає головне місце в системі управління багатьох західних компаній.

Її практична імплементація здійснюється в наступній послідовності:

1. Оцінка бізнесу як початкова точка відліку. В умовах України застосовано два підходи оцінки бізнесу: майновий та прибутковий. Майновий підхід визначає вартість бізнесу як вартість чистого капіталу. По черзі оцінюються активи й зобов’язання. Різниця між ними складе перше розуміння про вартість. Перевагою майнового підходу є простота, а недоліком – орієнтованість на сьогодні, тобто ігнорування майбутніх економічних вигод. Усі вказані недоліки майнового підходу вирішуються в межах прибуткового підходу, що через ставку дисконту приводить майбутні економічні вигоди до сьогоднішніх. Але й тут є «прогалини»: плани, як показує життя, – річ дуже примхлива. Підсумкова вартість не утворюється як середня або один з отриманих варіантів. Результат уже змушує замислитися і ухвалити відповідні рішення: якщо значення отримане майновим підходом вище, тож, бізнес привабливіше як набір активів, а не бізнес як бізнес. Ну й навпаки.

2. Формалізація чинників, що впливають на вартість компанії, і їх оцінка.

Як правило, ці чинники визначаються двома великими групами показників: зовнішні та внутрішні. Очевидно, що зовнішні чинники менш передбачувані та зазвичай некеровані компанією (зміна податкового поля, регулювання ринку, макроситуація). Але навіть найнесприятливіші чинники (знову-таки згідно із законом діалектики) можуть бути трансформовані, використовуючи той самий SWOT-аналіз. Із внутрішніми чинниками все зрозуміліше: це нові продукти, менеджмент, ключові управлінські рішення Виходячи з цього, найважливішим завданням для менеджменту стає вироблення такої системи показників, що дає можливість оцінити кожен із чинників. Наражаючись одразу на критику, слід зазначити, що не потрібно шукати «фармацевтичної» відповідності кожного чинника певному розміру вартості… може важливо лише правильно визначити сигнал?

3. Навчання персоналу. Ну як без нього? Як менеджмент може вимагати максимізації вартості, не пояснивши при цьому лінійному персоналу, що від них хочуть і які в них цілі.

Рецепт простий: супідрядність одній меті максимізації вартості на рівні менеджменту й каскадування її в прив’язці до конкретних завдань відділів, департаментів, цехів.

4. Знову оцінка. Маючи дві дати та дві величини вартості, можна бадьоро (чи не дуже) декларувати про максимізації вартості.

Компендіумом зазначеної теорії є перевагу стратегічних вигод тактичним завдяки саме наявності однієї мети.

Розглянемо тепер протилежність. У 1949 р. у своїй статті «Why Socialism» Альберт Ейнштейн розглядає людину як «самотню й соціальну істоту». Таким різнополярним «іпостасям» характерні зовсім різні цілі, про що автор і говорить: «Саме існування цих різнорідних, часто таких, що суперечать один одному, прагнень відрізняє особливий характер людини, а їх конкретна комбінація визначає як ступінь внутрішньої рівноваги, що людина здатна досягти, так і ступінь його можливого внеску в добробут всього суспільства». Ось вже, цей вічний антагонізм: мої цілі для мене та мої цілі для суспільства…

Якщо ми говоримо про концепцію зацікавлених сторін і про управлінський еквівалент теорії BSC (Balanced Score Card), то тут йдеться про безліч цілей. Практична імплементація BSC лежить у площині чотирьох проекцій (фінанси, клієнти, процеси й персонал), у межах яких виділяють цілі й показники, що їх конкретизують і деталізують.

Далі можливі інтерпретації на тему узгодження показників цих груп, розуміння, яка група показників ключова…

Народжуються клієнтоорієнтовані компанії, процесно-орієнтовані, але погодьтеся, що цілі компанії з розряду “прибуток компанії” і “частка ринку” прагнуть до нескінченності – взаємовиключні. Точка рівноваги «втихомирить апетити» вказаних цілей, але її ще треба буде знайти.

Але повернемося до нашого питання в частині практичної імплементації вказаних теорій в Україні та їх корисність. На мій погляд, очевидним є факт, що в умовах нашої суворої економічної дійсності, навряд чи знайдеться управлінець, який нехтуватиме поточною вигодою в інтересах майбутньої. Треба розуміти, в який період ми живемо з його непередбачуваністю дня наступного. Таким чином, обмеження використання цієї концепції обумовлене стабільністю в державі. Серед позитивних аспектів те, що цілеспрямована поведінка будь-якої компанії вимагає існування однозначної цільової функції.  

З іншого боку, теорія “BSC” як практична частина теорії зацікавлених сторін дає можливість розширити розуміння бізнесу навіть в умовах наявності безлічі цілей. Це дає можливість якісно структурувати бізнес-процеси, зони відповідальності й результат по них, скоротити витрати. Залишаються лише питання суперечності цілей і закони діалектики.

Що Вам більше імпонує – вирішувати Вам.


«ЛІГА. Блог» 22.06.2015 15:43